Сторожка - Ковельське братство преп. Іова Почаївського

Молодь Ковеля житиме ПРАВО! СЛАВНО!

Iov — Tue, 16 Feb 2010 18:37:30 GMT

Сучасну молодь важко чимось здивувати та з користю розважити. Усе вони бачили, усе їм відомо, нічого їм не цікаво…

Однак, цю упереджену думку, виявляється, здатна розвіяти сама молодь. І ось вам, дорогі читачі, яскраве підтвердження цього.

15 лютого, у день Стрітення Господнього, Церква відзначає також День православної молоді. Вже другий рік підряд молоді ковельчани відзначали це свято інтелектуально – творчим вечором. Цього разу захід проходив у великій актовій залі ЗОШ №13, за що учасники і гості свята щиро вдячні дирекції закладу. У вечорі взяли участь молоді ковельчани та священнослужителі ковельського міського благочиння на чолі з протоієреєм Володимиром Ровінським. Метою заходу було ближче познайомити та об’єднати поміж собою православну молодь Ковеля.

Молодіжні команди, які представляли громади міських храмів, змагалися в знанні Старого та Нового Завіту, церковної історії та минулого нашого міста, демонстрували свої знання з церковнослов’янської мови та предметів церковного вжитку. Окрім того учасники мали можливість проявити ще й свої театральні, музичні та ораторські здібності у багатьох конкурсах та розвагах.

У журі, котре очолив голова відділу Володимир-Волинської єпархії по роботі з молоддю священик Олександр Кобенко, увійшли молоді священнослужителі міста. Вони оцінювали та коментували виступи і змагання конкурсантів.

Як кожен ковельський храм є особливим та неповторним, так і кожна команда, що представляла ці храми, дивувала усіх присутніх своєю оригінальністю та неповторністю.

Протягом вечора усі бажаючі могли поставити запитання священикам та отримати на них відповіді прямо зі сцени.

А ще під час вечора свої пісні під гітару дарували диякон Стефан Рибачук та Олег Проц.

На завершення цього незвичайного заходу до його учасників приєднався вокально-інструментальний гурт «Батерфляй» під керівництвом Сергія Оніщука. Вже добре відомі у Ковелі музиканти доповнили гарний настрій глядачам добіркою оригінальних музичних творів у не менш оригінальному виконанні.

Усі присутні на святковому вечорі щиро дякували членам молодіжного братства на честь преподобного Іова Почаївськог о (http://iov.ucoz.ua), що були організаторами та ведучими заходу.

Зауваження та побажання було тільки одне – у Ковелі необхідно якомога частіше проводити молодіжні вечори з інтелектуальним, культурним та духовним наповненням.

Cвященик Олександр Кобенко, голова відділу по роботі з молоддю Володимир-Волинської єпархії, настоятель храмового комплексу священномученика Анатолія Ковельского

Дивитись фотографії >>>

Річниця братства

Iov — Thu, 12 Nov 2009 19:23:41 GMT

Річниця братства

10 листопада, у день пам’яті преподобного Іова Почаївського, православне молодіжне братство, що діє при храмі Почаївської ікони Божої Матері, вшановувало свого небесного покровителя та річницю свого буття.

Саме братство православної молоді при цьому храмі діє вже давно, але у нинішньому складі – рівно рік.

Більше двадцяти юнаків та дівчат зібралися цього святкового вечора, щоби звершити акафіст Преподобному та погомоніти за чашкою чаю і смачним тортом.

Кожен мав можливість розповісти присутнім, якими саме шляхами попав у братство та чи знайшов тут те, чого шукав.

Особливі слова подяки звучали на адресу Зої Шайнюк та Романа Марчука, котрі були ініціаторами відродження братства.

Нещодавно на сторінках всеукраїнської газети "День" було згадано про ще одну грань діяльності братчиків

Духівник братства,
протоієрей Володимир Ровінський
Джерело: інтернет-журнал"АМВОН"

Нам ВЖЕ рік... А що таке рік в житті людини? А що значить рік для історії? Для історії рік - це мізер, для нашого братства - це вагомий період. Вагомий не тривалістю, а якістю, адже рік тому були незнайомі, а зараз ми - братство!

Крім того, що ювілей це - радість, це ще й можливість оглянутись назад. Так от, смакували ми не тільки тортом, а й солодкими спогадами.

Як старі друзі, ми згадували знайомство одне з одним і найяскравіші моменти тої дружби. Рік, що минув - перший рік, який ми провели разом. Були радощі, були злети, були і розчарування. Успіхи нас надихають, а невдачі роблять тільки сильнішими.

Перший етап позаду. Оглянувшись, підбивши певний підсумок, можна з впевненістю йти далі, до нових перемог.

Голова братства,
Зоя Шайнюк

Дивитись фотогріфії >>>

Враження від поїздки в Черемошно

Iov — Fri, 10 Jul 2009 20:40:54 GMT

Враження від поїздки в Черемошно

Одним із напрямків діяльності нашого братства є відвідання маленьких сільських приходів, які особливо потребують підтримки.

Перші наші такі паломництва примушували нас дивуватись. Ми, міські юнаки і дівчата, звикли до розкішно вбраних храмів, переповнених на свята. Ми вважали за норму, що у недільні і святкові дні повно людей, до Причастя завжди багато дітей, ну, а хор співає звісно, тільки по нотах. Стан сільських приходів вражає. Принаймні нас, молодь.

Думається, що й іншим буде цікаво дізнатись про ту грань життя, про яку майже не говорять. Адже частіше ми отримуємо новини про загальноцерковне життя, новини загальноєпархіальні: візити патріарха, престольні свята, а про про сірі будні мало відомих закутків Волині ніхто не згадує. А воно і не дивно, адже там усе так буденно, що немає за що зачепитись.

Останнього разу ми їздили у село Черемошно Ковельського району. Храм освячений на честь...

Цей прихід побив усі "рекорди" наших здивувань. Зазвичай ми їздимо на Літургію: самі співаємо, член братства Роман Марчук з церковного амвону проголошує проповідь, а після Літургії спілкуємось з приходським священиком.

А цього разу, у Черемошне нас запросили взяти участь не лише у богослужінні, а у своєрідному тематичному вечорі, присвяченому сектам, адже у невеличкому сільці проповідують єговісти та п'ятидесятники. Планувалось, що приїде троє лекторів з розповідями про рідну віру, та інші конфесії, а ми, братчики і сестрички поспіваємо веселих пісень.

Але сталось так, що жоден із лекторів не приїхав. Роман Марчук - випускник Чернівецького богословського інституту, - у цей вечір змушений був заміняти усіх трьох. Попри всі несподіванки, вечір вдався. Приміщення сільського клубу було заповнене і до кінця концерту майже не спорожніло. Ще б пак! Стільки гостей у селі! Та ще й молодих, та ще й називають себе православними, та ще й щось показуть, розказують та співають!

Але, мабуть, найщасливішим у цей вечір був отець Володимир. А ми вкотре переконались, що для того, щоб служити на таких приходах, треба мати купу терпіння і, взагалі, бути подвижником у прямому розумінні цього слова. Ми, миряни, часом бачимо тільки зовнішню сторону життя священиків і їх сімей. А ця зовнішня сторона може здатись досить легкою, навіть легшою в порівнянні з мирянами. Чи так це насправді? Нехай кожен судить самостійно, а наша задача - розповісти.

Отець Володимир - молодий священик, нещодавно закінчив семінарію. Така ж молода його дружина, є маленька донечка. У більшості випадків, служіння молодих священиків починається саме з таких приходів, а продовжується у їх чергуванні. Ситуація така: сьогодні Ви, отченько, служите ось тут, невідомо скільки - можливо - один місяць, можливо - два, а, можливо -п'ять років. До речі, за останні 10 років у Черемошному змінилось 9 священиків.

Уявіть, у Вас молода сім'я, сьогодні Ваш дім - тут, а де він буде потім - невідомо. Скільки триватиме така невідомість? По - ідеї, - все життя. Невідомо, скільки шкіл змінить Ваша дитина.

Які свята у таких сім'ях ми приблизно уявляємо: здебільшого вони церковні, звершуються богослужіння, приїзджають в гості священики, вкінці - обід. А які будні? Справа в тому, що священики і їх сімейні відчувають голод тоді, коли немає що їсти, мерзнуть тоді, коли немає що вдягнути - словом, теж живі люди. Такщо паралельно із підготовкою до служб і духовним окормленням пастви священик змушений шукати засобів окормлення матеріального.

Найчастіше це - город. А знаєте, що таке кормитись із городу? Це значить цілими днями проводити час у полі. Сюди варто добавити худобу - це підйом о п'ятій годині ранку. До речі, Вам повезло, якщо Ви маєте батьків, які Вам регулярно допомагають. І ще повезло, що тепер платять гроші, які в народі називають "дитячими". Адже на зарплатню (цілих 500 гривень!!!) не дуже "розженешся". Ще священику повезло, якщо він володіє якимось ремеслом - це теж може прокормити сім'ю.

Додайте ще сюди "всенародну гордість" за те, що "Ми тримаємо свого священика: він живе у нашій хаті (мається на увазі церковна), ми йому даємо зарплату, і інколи приносимо молоко".

Хіба рідко приходиться чути слова типу: "Ми своєму попові даємо те, даємо інше", "Ми купили йому велосипеда", "Ми йому даємо зарплату"!

Хоча, гріх не сказати, що на ціле село завжди знайдеться двоє-троє чоловік, які дійсно підтримують свого пастиря. От, наприклад, отцю Володимиру допоміг зробити церковного забора добрий чоловік, щоправда, він п'ятидесятник. Православні, мабуть, зайняті важливішими справами, ніж церковний забор.

А, от, на церковний купол, часу вистачило: робили люди, які називають себе православними.

До сліз боляче дивитись на ці дві роботи: кривий купол, зроблений "своїми" і рівнесенький заборчик, зроблений "штундами". Виникає питання: "Якби не було добрих сектантів, то і паркан був би кривим?" І взагалі, що є символом цього приходу: купол чи забор? Мабуть, і забор, і купол - маленькі прообрази не тільки цього приходу, а й людських душ.

Згадується євангельська притча про милосердного самарянина. Тогочасних самарян порівнюють із сучасними сектантами, і для того, щоб краще зрозуміти глибину притчі називають її притчою про доброго сектанта. Пам'ятаєте, згідно притчі, одного єврея побили до втрати свідомості і залишили помирати. Повз пройшли "свої": єврейський священик, єврейський левіт. А "чужий" сектант - самарянин (до речі, євреї зневажали самарян, старались з ними навіть не говорити) допоміг.

Роман розповів селянам про секти, спробував пояснити, чому варт триматись рідної віри. А ми, в свою чергу, теж отримали безцінний урок. Пам'ятаємо, що людське життя - продовження Євангелійської історії. От і задумались: а чи доростемо ми коли - не - будь до рівня доброго сектанта?

Голова братства Зоя Шайнюк

Дивитись фото поїдки

Тупали (Записки в щоденнику)

Iov — Sat, 16 May 2009 20:16:23 GMT

Тупали. Записки в щоденнику

Неділя, 10 травня. Сьогодні ми з братством їдемо у Свято-Михайлівський храм в село Тупали.

5.45. Я прокинувся, виглянув у вікно, день обіцяв бути сонячним...

Молюсь. Швидко збираю рюкзак і йду на вокзал, де вже зібрались наші. Дівчата привітно посміхаються і хлопці (яким чогось не спиться в таку рань) теж веселі і бадьорі.

6.40. Прибув наш автобус. Ми всі дружно заходимо, здивований водій питає – «Ви нічого не плутаєте? Вам точно в Туполи? Це ж забите село, там навіть клубу немає». Але почувши що ми їдемо в церкву він здивувався ще більше і вирішив зробити нам «скидку» на квитки.

Автобус рушає і ми їдемо все далі і далі від шумного міста. Наша зупинка. Ми сходимо, йдемо вулицями села і привітно вітаємося з місцевими жителями.

- Діти, ви куди? - не стримує своєї цікавості одна жіночка.

- У церкву на службу, - відповідаємо ми.

Судячи з виразу її обличчя поява інопланетян її здивувала б менше ніж те, що одинадцять молодих хлопців і дівчат в неділю зранку приїхали з міста в село щоб помолитись у храмі.

І ось нарешті він, 120-ти літній дерев’яний храм красень стоїть між величних кленів і лип, які ніби сторожо оточують його з усіх боків. Колись жителі села побудували його і залишили як найдорожчий скарб нащадкам. Храм пережив війни і революції і міг би вмістити в своїх стінах сотні людей, але на жаль, тепер навіть на Пасху приходять одиниці...

На годиннику 7.40. Церква ще закрита і ми сідаємо відпочити на лавочці під храмом. Світить сонце, на траві поблискує роса, милуємося природою (періодично відбиваючись від комарів :))

8.00. Приходить батюшка, настоятель храму отець Віталій (Юзюк). Радо вітаємо і беремо у нього благословіння.

Відкривається храм і ми перші(!) переступаємо цей поріг і поринаємо в інший світ тиші і спокою. Благоговійно підходимо до потемнілих від часу ікон, ставимо свічки, молимось.

Розпочинається служба. Батюшка виголошує «Благословенно царство» і співає «Христос Воскрес із мертвих» - він співає зовсім не по нотах, але по спині біжать мурашки а на очах з’являються сльзи. Так щиро молитись вміє не кожен. Ми підхоплюємо цей молитовний настрій і всі єдиним серцем і устами співаємо Божественну літургію.

Після закінчення служби прихожани вітають свого настоятеля з Днем народження. В цей день йому виповнюється 30 років. Ми теж приєднуємося до їхніх вітань і бажаємо многих літ. Поцілувавши хрест піднімаємось на дзвінницю. Там висить лише один дзвін і дві рельси, але наші Льоня і Іра не зважаючи на це таки зуміли гарно і мелодійно задзвонити (я і не знав що у них такий прихований дзвонарський талант :)).

Після закінчення батюшка запросив нас на обід. Чесно кажучи, ми не очікували такої щирості і привітності, і ТАКОЇ смачної трапези. Хай воздасть їм Господь своєю милістю за їхню гостинність. За столом о.Віталій розповідав нам історію храму і села. А ми розповідали про наше братство. Було так цікаво і весело що не хотілось навіть іти. Але треба збиратись додому.

Ми дякуємо всім, беремо благословіння на дорогу і чимчикуємо два кілометри до зупинки. По дорозі співаємо стихіри Пасхи і Пасхальний канон. Погода сонячна, на душі радісно. Кажуть, велике щастя складається із щасливих секунд, у нас таких сьогодні було багато. Слава тобі Боже за ще один день, який ти подарував нам своєю милістю.

Марчук Роман

Дивитись фотографії з поїздки >>>

Дивитись відео з поїздки >>>

Квітневі іменинники

Зоя — Mon, 20 Apr 2009 12:10:55 GMT

Квітневі іменинники

2 квітня - Пашуку Сергію виповнилось 20 років;

11 квітня - Пашуку Івану виповнилось 17 років;

18 квітня - Ничипоруку Леоніду виповнилось 18 років.

Дорогі хлопці!

Вітаємо вас з днем народження!

Братство на честь преподобного Іова бажає вам миру, терпіння, успіхів в навчанні та у всіх ваших добрих справах. Нехай ваші свята і будні будуть яскравими та щасливими, а головне - нехай усе ваше життя вас супроводжує Боже благословіння.

Залишайтеся такими ж добрими, щирими та веселими, якими ви є зараз. Ми вами цінуємо та поважаємо вас.

Многая літа! Многая літа! Многая літа!

Ваші братики та сестрички

24.03.09. Психологічний портрет сучасної дівчини

Iov — Thu, 26 Mar 2009 20:00:27 GMT

Яка вона, - ідеальна дівчина?

Яка вона, сучасна дівчина? Якою вона повинна бути в ідеалі? Або ж навпаки: якою бути не можна? Цікаві питання не тільки для дівчат.

"Психологічний портрет сучасної дівчини" - так звучить тема, запропонована Аліною Долінко та Ірою Остапюк (вони ж були ведучими вечора).

Спочатку ведучі поставили питання присутнім хлопцям: "А який ваш ідеал дівчини?" Кожен висловив своє бачення: комусь до вподоби тиха і мовчазна подруга, хтось хоче мати жваву та веселу супутницю, комусь - добра господарка, комусь - добра порадниця.

"Краса врятує світ" - чи так це? Братство шукало відповідь. А чи повинна дівчина бути супер - красунею? Якби дівчина була кралею, то це було б дуже непогано, але всі прийшли до висновку, що є ще краса внутрішня. І саме внутрішня Краса є головною. "Барбі" з модельною зовнішністю приваблює, мабуть, всіх. Але крім зовнішньої привабливості "Барбі" нічого немає - і в тому її біда! Крім бажання погратись нею, більше ніякого бажання не виникає.

Тобто, краса внутрішня - фундамент, краса зовнішня - просто плюс. А й справді, - гарні очі, струнка постать - це Божий подарунок, це не є заслуга дівчини, це те, що їй подарували. Ну, от подарують мені круту "тачку". "Тачка" моя крута, але я "крутішою" від того не стану. А от внутрішня краса потребує постійної, важкої праці. Праця - найдорогоцінніша прикараса. До речі, всі мабуть, помічали таких людей: ну, не красуня і не красень, а симпатичний (симпатична) і щось таке є у тій людині, що притягує. Це світить промінчик внутрішньої краси.

До речі, опитування, а, точніше, допитування ведучими хлопців показало, що з 7 хлопців лише двоє допускають застосування декоративної косметики. А довгі нігті - взагалі табу!

Ще одне питання: чи існує дівоча дружба? Питання болюче особливо для дівчат, про ту дружбу ходить повно байок та анекдотів. Вислухавши історії "дружби" та Дружби, ми прийшли до висновку, що саме жіноча емоційність, балакучість, нестриманість буває камнем спотикання у дружбі між подругами. Крім того, дівчата записують у подруги чи не всіх знайомих без особливих на те причин! А потім ображаються: "А я думала, що ти мені подруга!" Хлопці іронізували над дівчачою дружбою, але погодились, що православним християнкам значно легше дружити, адже заборона брехні, заздрості, зради і стремління до вірності та жертовності є одними з головних цілей.

Звичайно, тема дівчини не могла не зачепити тему відносин з хлопцями до та після одруження. У віднисинах важлива взаємоповага, уважність та терплячість один до одного. Питання відносин переплітається із питанням дружби: часто все сміття відносин дошлюбних і шлюбних виноситься з хати. І роблять це найчастіше дівчата. Довгі години присвячують подруги одна одній, щоб розказати: як пройшло побачення, скільки грошей заробляє чоловік, аж до передачі кожного діалогу! "Так не робиться!" - вирішили дівчата. А сваритсь перед посторонніми - це взагалі ганьба.

Та попри різноголосся в якихось особистих якостях, спільним бажанням було бачити в дівчині мудрість, чесність, порядність, відповідальність. Розумну (!!!) доброту та емоційність. А один з братчиків висловив думку, з якою погодились усі: "Дівчина здатна бути музою, надихати сильну половину." І, звичайно, - душевна чистота, при наявності якої буде і тілесна чистота. Чистота сердечна - притаманна особливо дівчатам. Кожна особистість неповторна, але кожній неповторності притаманна одна і та ж риса: ЧИСТОТА. Сам Господь Іісус Христос називав блаженними (щасливими) чистих сердцем, і казав, що чисті сердцем здатні бачити Самого Бога (Мф. 3 - 12).

Черговий тематичний вечір у братчиків. Вівторок, 24 березня 2009 рік
Зоя Шайнюк