Не так давно в нашому місті біля дит.поліклініки Греко-Католицька община розпочала будівництво монастиря. Напевно, всім знайомі монашки не раз стукали у двері просячи пожертви на будівництво, а наші простодушні ковельчани навіть не задумуються – хто ж такі греко-католики — УНІАТИ?

Як королівська, так і панська Польща завжди зазіхала на нашу землю. Проте неможливо було підкорити наш волелюбний народ за допомогою зброї, бо проти шаблі завойовника була козацька шабля, проти гармати була гармата. Сила роз¬бивалася об ще більшу силу. І тоді в хід пустили хитрість і лукавство.
Якщо хочеш завоювати народ, знищ його святині. Саме цією дорогою й пішли польські королі, навчені єзуїтами. Мета була простою: зробити з українців католиків; а католик згодом відчує себе поляком.
Та не так-то просто було православного перетягнути в католицизм, бо в уяві українця ця релігія тісно пов'язувалася з обманом, насильством, здирством, жорстокістю, війною, вбивством.

Тепер цей куплет пропущено. І шкода. Бо в ньому розповідається про те, яким чином поляки та єзуїти накидали нам свою віру. Іноді ми чуємо, як кажуть: "Йому залили за шкіру сала", — нині не кожен знає, що це таке. А воно ось що: колись тим, хто не хотів переходити в католицизм, поляки підрізували на животі або на спині шкіру і туди заливали зі сковорідки гаряче розтоплене сало. Та ці методи не принесли успіху католикам. Не допомогли ні кілки, ні гаряче сало. Занадто грубою була єзуїтська "проповідь". І тоді вони змінили тактику. Православним почали говорити: «Ви залишаєтесь православними. Носіть свій духовний одяг, ризи, бороди, служіть слов'янською мовою, але визнайте лише главенство папи».

Таким містком з Православ’я в католицизм стала Брестська унія 1596 року. В результаті якої утворилася так звана греко-католицька «церква», яка на горе нам живе ще й досі і ділить наш народ на два непримиренні табори. Поляки знали, що можна між собою поділити українців, погано що самі українці за 410 років так і не зрозуміли цього.

Унія готувалася поступово, але від самого початку ґрунтувалася на обмані, жорстокості і лицемірстві. Так двоє православних єпископів-зрадників Іпатій Потій Володимир-Волинський і Луцький Кирило Терлецький від імені всіх православних присягнули папі римському і прийняли все догматичне лжевчення католиків. Щоб замаскувати свою зраду вони зберегли зовнішньо-обрядову сторону повністю православною. Таким чином українці згодом мали стати католиками. Але люди, незважаючи ні на що, залишалися вірними святому Православ’ю.

Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було,
Отам-то весело жилось!..

...Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай.
(Т.Г.Шевченко)

І почалася нова робота: насадження унії силою, вогнем і мечем на людській шкірі, а не на папері.
Для того, щоб нас "спасти" і завести до єзуїтського "раю", католики нічого не пожаліли: ні лукавих слів і обману, ні обіцянок і погроз, ні вогню і меча, ні солі на рани, ні гарячого сала за шкіру. Пішли в хід гострі палі, на котрі саджали людей, і вони помирали в жахливих муках. Таке дикі татари, вихованці Магомета, своїм бранцям робили. Подібне ж робили й братам по вірі годованці "безгрішного" папи римського. Не було такої жорстокості, таких тортур і мук, котрих не випробували б на православних католики та їхні компаньйони — уніати. Різав, катував брат брата. То була давня мрія поляків – нацькувати українця на українця.

Уніатські єпископи мали підтримку польського уряду, а тому без страху знущалися над православними. А особливо безчинствував Йосафат Кунцевич архієпископ Полоцький. Його жорстокість щодо православних обурювала навіть поляків. Чого варта лише подія яка трапилася 22 травня 1620 року в Троїцькому монастирі поблизу Полоцька. Місцеве населення зібралося щоб помолитися, але на нього чекало велике лихо. Уніати, разом з солдатами, оточили територію, всіх загнали в храм і підпалили його. А в цей час на сусідньому пагорбі під крики тих закритих у храмі, які гинули в полум’ї Кунцевич відправляв ПОДЯЧНИЙ молебень. Чи не за ці подвиги папа причислив його до лику святих???

Та всякому терпінню буває кінець... В 1646 році Богдан Хмельницький скликав козацьку раду і підняв повстання, головною метою якого був захист святої Православної віри. Тисячі людей піднялися боронити свої святині.

Папа римський не лише захищав унію, він навіть допомагав полякам нищити наших козаків, нашу Україну. В "Польському приказі" говориться, що "до польського короля папа римський послав свого кардинала з тим, щоб король з козаками мирився, і їм хоч би десять разів присягав, а потім їх, козаків, усіх вимордував... А гріх цей він, папа, бере на себе".

А коли почалася війна в 1651 році, до короля Казимира прибув папський легат Іоан де Тарас, через котрого папа прислав своє благословення й повне відпущення гріхів кожному, хто піде на війну проти православних українців, проти варварів-козаків. Папа, крім цього, прислав королю дорогу мантію та освяченого меча, щоб ним добре можна було рубати українців.

А хіба козаки були уніатами? Ні не були! Про це свідчить вся їхня історія, їх життя і часто мученицька смерть. Постає питання: ЩО галичани проміняли і ЩО виміняли? Проміняли чисте українське духовне золото і виміняли польську мідь. Згадаймо слова Прп.Феодосія Печерського: «віри латинської стороніться, звичаїв їхніх не дотримуйтесь, не дружіть з ними, від усякої науки їхньої тікайте, моралі їхньої не приймайте. Не гоже дитино моя хвалити чужу віру, бо хто хвалить чужу віру то, все одно що ганьбить свою. Якщо хтось і спасе душу свою, то тільки живучи в православній вірі, бо немає віри кращої ніж наша чиста і свята віра Православна».

Тепер з вуст того чи іншого уніятського проповідника можна почути: "Володимир Великий теж був католиком, тому і ми теж католики". А ще мені довелося чути, як одна уніатка з азартом доводила, що католиками були Христос, цар Давид і навіть пророк Мойсей.., котрий жив за 1200 років до Різдва Христового.

Такого "богословія" та "мудрості" наші греко-католики набралися з-за кордону, від відомих крутіїв-єзуїтів, які вміють бути католиками, уніатами, православними, буддистами і навіть язичниками водночас. За таке шахрайство їх не мучить совість, бо папи вже давно взяли на себе їхні гріхи. А коли так, то чому ж і не грішити?..

Що ж нам дала єзуїтсько-польська унія? Хіба те, що поділила наш народ на два ворожі табори. Та яка ж нам від цього користь? Користь, звичайно, є. Але не нам, а нашим ворогам унія принесла користь. Вона греко-католиків, себто уніатів, відірвала від національного коріння, від їхніх великих предків. Уніати залишилися без роду і племені. Головоріз Кунцевич — їм отець, а Сиґізмунд — хрещений батько. Хоч уніати й співають, що вони "козацького роду", але це — нонсенс. Уніати воювали не разом з Хмельницьким, а проти нього, проти козаків. Яким же чином вони тепер стали козаками?

Я бачив, як уніатські священики стояли і махали кадилом біля пам'ятника Т. Г. Шевченка, служачи по ньому панахиду. А хіба Шевченко попросив би їх це робити? Хіба не відоме його ставлення до унії та до "чернеця годованого"?:

І на апостольськім престолі
Чернець годований сидить.
Людською кровію шинкує
І рай у найми оддає!

Та й Апостольські Правила не дозволяють молитися за іновірця. Ви можете молитися за душителів українського народу Пилсудського, Мостицького і особливо за Ридза Сміглого.

Спостерігаючи процес руйнації греко-католиками трьох православних єпархій на Західній Україні, часто виникає питання: – Невже культурна Галичина не вивчає історії? Та все ж здається вивчає. Але щось дуже поверхнево. Інакше не називали б вулиці Львова іменами Наливайка, Шевченка, Петра Могили...
В наших уніатів скоро буде освячення храму. Вони будуть тішитися тим, що їх так гарненько обдурили хитрі єзуїти, поляки на чолі з папою римським. Вони будуть радіти з того, що поляки з їхніх "предків шкіру дерли", на палі садовили, бидлом називали, до церкви не пускали, храми палили, руйнували, в оренду нехристам давали.

МОЛОДЬ же наша ОСВІЧЕНА, СВІДОМА, і тому я кажу їй: "ПРОЧИТАЙТЕ ІСТОРІЮ УКРАЇНИ, але не ту, яку вам написали поляки, а ту, яку написали власною кров'ю українці. ПРОЧИТАЙТЕ, не минайте "ніже тієї титли", прочитайте і ЗАПИТАЙТЕ: чиї ви діти, чиї ви внуки, і за що закуті?"

Закінчуючи це своє ЗВЕРНЕННЯ, хочу запевнити кожного читача, що пером моїм водили не гнів, не бажання комусь зробити боляче. У мене була лише одна мета: зберегти єдність Христової Церкви, єдність нації, наблизити час, коли між нашим народом буде Божий мир, ласка та братня любов, без котрих не може бути спасіння на небі та щастя на землі.