Додано (25.09.2009, 09:48)
---------------------------------------------
Шановний Олег, що би Ви відповіли, якби я Вас запитав - чому Я стою поряд з Вами, а Ви в той час стоїте від мене на відстані 200 метрів?

Ну тут я говорив шо не маю сумнівів у православній вірі і в греко католицькій також! А в повідомлені я такого не мав на увазі що ми вас розумієм а ви нас ні! Мені просто цікавило це питання, ну і я не можу говорити від імені всіх католиків у кожного свої думки!
Я продовжу ще тему попереднього повідомлення, що на мене не впливає наприклад те що є папа римський , я ж не буду відповідати за його душу на страшному суді! Я вважаю і католики і православні рівні перед Богом і якщо і в вас і в нас є найголовніше віра в Ісуса Христа як спасителя і сам Ісус у святих тайнах як вершина віри то сумнівів не має бути!
Я з вами згідний остерігаймось всіх гріхів і ворога людей - нечистого шоб він не посія в наших серцях всякої погані! Дякую за вашу відповідь. Вибачте якшо завдав вам якигось незручностей, просто хотів відкрито порозмовляти на цю тему! На все воля Божа , може так і має бути щоб були і православні і католики, Божих думок ніхто не знає. Помоліться за мене грішного!

Раджу Вам почитати працю "Православное учение о спасении" (архимандрит Сергий (Страгородский) http://azbyka.ru/dictionary/17/sergiy_uchenie_o_spasenii.shtml

Так, у Церкві ми можемо причащатися, сповідатися, приступати до інших Таїнств, але, якщо житемемо по своїй волі і своєму розумінню, як треба втілювати Євангеліє у житті, якщо не будемо слідувати за Церквою на шляху спасіння, якщо не будемо керуватися церковним досвідом,то будемо людьми позацерковними.

Церква (через святих) за дві тисячі років набула величезного досвіду, як в реальних умовах сьогодення жити по євангельськи. Нехтувати цим досвідом і винаходити заново велосипед, немає потреби. Наше завдання долучитися до цієї церковної скарбниці духовного досвіду і слідувати стежиною спасіння, котрою йшли перед нами святі угодники Божі.

Щодо отця Піо і "ран Ісуса" - стигматів (так називається психічне захворювання повязане з навіюванням людиною собі того, що вона уподобляється Христу навіть в тілесних стражданнях. Старанність у цьому навіюванні призводить до появи на тілі ран), то "велика святість" очевидно повина проявлятися не на руках і ногах, а в смиренній душі і чистому серці.

Християнство перших віків не визнавало такого духовного подвигу, який взяв на себе о.Піо і його попередники, починаючи з Франциска Асизького (ХVIст.). Якби цей подвиг був спасительний, то апостол Петро, очевидно, першим би взяв його на себе (я вже не кажу про таких стовпів чернечого подвигу як Антонія Великого, Сисоя Великого, Василія Великого - не випадкого їх Церква назвала "Великими" - де їх стигмати?)

P.S. Але щось ця твоя посмішка витерла всі мої нідії і сподівання.

prot-vr, одразу знайшов спосіб мене відмазати, дякую.